гуркання
ГУ́РКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гу́ркати і звуки, утворювані цією дією.
— Я теж чув, — відповів на бігу Григорій Федорович, поспішаючи до сінець [сінців], бо гуркання в двері не припинялося (Епік, Тв., 1958, 157);
Увірветься нитка, й затихне на якийсь час гуркання прядки (Мирний, II, 1954, 294).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гуркання — гу́ркання іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
- гуркання — -я, с., розм. Дія за знач. гуркати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гуркання — ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм. Словник синонімів української мови