1. Словник української мови в 11 томах

гуркало

ГУ́РКАЛО, а, с., розм. Дитяча іграшка або інший предмет, що гуркотить.

Гуркала й брязкала відразу змовкли, і диліжанс став (Вас.,1,1959,184);

Було гуркало нам робить [дід] та гринджолята (Морд., І, 1958, 41);

*У порівн. Вона [куля] хурчала, як дитяче гуркало, і переверталася в повітрі, як цирковий акробат (Загреб., Європа 45, 1959, 50).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гуркало — гу́ркало іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. гуркало — -а, с., розм. Дитяча іграшка або інший предмет, що гуркотить. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гуркало — див. брязкальце Словник синонімів Вусика
  4. гуркало — БРЯ́ЗКАЛЬЦЕ (брязкуча дитяча іграшка; розм. — брязкуча прикраса; розм. — узагалі невеликий предмет, що бряжчить при ударах або струшуванні), БРЯ́ЗКАЛО розм., БРЯЗКОТЕ́ЛЬЦЕ розм., ПОБРЯ́ЗКАЧ розм., БРЯ́ЗКІТКА розм. рідко. Словник синонімів української мови
  5. гуркало — Гуркало, -ла с. 1) = гуркотій. Вх. Зн. 12. 2) Домовой. Вх. Зн. 12. Желех. 2) Дѣтская игрушка: родъ погремушки на ниткѣ. Мнж. 178. 4) Маленькій водопадъ. Желех. 5) = суреля. Одкидав сурелі (або гуркала). Ном. № 10879. Словник української мови Грінченка