густо
ГУ́СТО. Присл. до густи́й.
При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Вовчок, І, 1955, 350);
Сніг падає густо, грубими латками (Коб., III, 1956, 80);
В просторій, прибраній, потрушеній соломою, як на свято, хаті густо пахло розпареним прядивом (Хор., Незакінч. політ, 1960, 34);
Владо побачив, як вона густо почервоніла і нахилилася над столом (Чаб., Балкан. весна, 1960, 330);
В цю мить густо заревла сирена на теплоході (Собко, Скеля.., 1961,15);
// у знач. присудк. сл. Багато.
Хоч у голові пусто, аби грошей густо (Укр.. присл.., 1955, 250).
◊ Ча́сто й (та) гу́сто; Ча́сто-гу́сто — майже постійно, майже весь час.
Вона сама часто й густо услуговує синові (Мирний, IV, 1955, 118);
Талановиті митці минулого не могли беззастережно прийняти ідеали будь-якого з існуючих класів як загальнолюдські і часто-густо шукали їх поза класами (Талант.., 1958, 180).
Значення в інших словниках
- густо — (у великій кількості) пишно, буйно, розкішно, густо, (про дощ) рясно. Словник синонімів Полюги
- густо — гу́сто прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- густо — Присл. до густий. || у знач. присудк. сл. Багато. Часто й густо; Часто-густо — майже постійно, майже весь нас. Великий тлумачний словник сучасної мови
- густо — див. багато Словник синонімів Вусика
- густо — ча́сто й (та) гу́сто. Майже весь час; постійно. Те серденько так хотіло любити, так хотіло! Але ж любити було нікого!.. Недоброго й часто й густо п’яного батька вона не любила, матері не було (Б. Грінченко); Часто й густо вона думала: чи вже людям не можна жити правдою? (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
- густо — ГУ́СТО (близько один біля одного), ЩІ́ЛЬНО, РЯ́СНО, ЗГУ́СТА діал.; ЗАГУ́ЩЕНО (про посіви, посадки). Навколо вигону густо наліплено хат у балці (А. Головко); Здовж усіх чотирьох стін просторої зали уставлені були крісла щільно одно коло одного (І. Словник синонімів української мови