гусячий
ГУ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до гу́си 1.
Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запинала дорогу гусяча череда (Коцюб., І, 1955, 224);
По хаті, як густий сніг, літало гусяче пір’я (Н.-Лев., І, 1956, 167).
Гу́сяче перо́ — застругана велика гусяча пір’їна, якою писали до появи сталевих пер.
Князь сидів на своїм троні З гусячим пером в руці (Фр., XIII, 1954, 14);
Гу́сяча шкі́ра — шкіра, покрита маленькими пухирцями, що з’являються у людини від холоду або нервового збудження.
Не можна лишатися у воді до посиніння губ, ознобу або появи «гусячої шкіри» (Наука.., 7, 1956, 18).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гусячий — гу́сячий прикметник Орфографічний словник української мови
- гусячий — -а, -е. Прикм. до гуси 1). Гусяча шкіра — шкіра, покрита маленькими пухирцями, що з'являються у людини від холоду або нервового збудження. Гусяча лапка — багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Гусяча цибулька — рід рослин родини лілійних; зірочки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гусячий — Гу́сячий, -ча, -че; -сячі, -чих Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гусячий — Гусячий, -а, -е Гусиный, гусячій. Беруть кістку з гусячого крила. Чуб. ІІІ. 99. Словник української мови Грінченка