гучно
ГУ́ЧНО. Присл. до гучни́й 1, 2, 4.
Одна пісня лилася за другою, гучно розносячись по високій фабриці (Н.-Лев., II, 1956, 98);
У дворі вже було повно людей, і всі навперебій гучно вітали молодого з новою хатою (Чаб., Балкан. весна, 1960, 302);
[Тетяна:] Треба ж весілля одбуть гучно (К.-Карий, III, 1961, 33).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гучно — гу́чно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- гучно — Присл. до гучний 1), 2), 4). Великий тлумачний словник сучасної мови
- гучно — див. голосно Словник синонімів Вусика
- гучно — Гучно нар. Звонко, громко, шумно. Ком. Р. ІІ. 27. Говорить гучно. МВ. (О. 1862. ІІІ. 72). Разом усі гучно рушили. Г. Барв. 205. Словник української мови Грінченка