давлючий

ДАВЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм.

1. Який давить.

У Глущука до горла підкотився гарячий давлючий клубок (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10);

Розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Чаб., Балкан. весна, 1960, 455).

2. Який важко проковтнути (про їжу).

[Ліза:] Ніхто не їсть [пряників], такі вони давлючі (Коч., II, 1956, 157).