1. Словник української мови в 11 томах

двічі

ДВІЧІ, присл.

1. Два рази.

Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 164);

Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В життю [житті] літа найкращії Двічі не бувають (Леся Українка, I, 1951, 12);

Блиснуло двічі тут підряд, і грохнув грім (Павло Тичина, II, 1957, 57).

2. Взяти два рази (про множення);

// рідко. У два рази.

Я не знав, як її [квітку] звати — і від того вона двічі мені миліша (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 290).

♦ Як двічі два [— чотири]; Як двічі взяти по два — дуже просто, цілком зрозуміло.

Ми йдем, ми дійдем до мети. Це так, як двічі два — чотири (Володимир Сосюра, I, 1957, 413);

І легко йти було, мов через луки, І ясно все, як двічі взять по два (Радянська Україна, 14.X 1959, 3).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. двічі — дві́чі прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. двічі — пр., дворазово, двокроть, сов. двократно; (казати) два рази, повторно. Словник синонімів Караванського
  3. двічі — присл. 1》 Два рази. 2》 Взяти два рази (про множення). || рідко. У два рази. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. двічі — Дві́чі, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)