декламація
ДЕКЛАМА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів;
// Те саме, що декламув́ання.
Муне-Сюллі декламував Отелло в той час, як сьому маврові було зовсім не до декламації (Л. Укр., V, 1956, 290);
Поет уклонився на знак, що декламація скінчена (Фр., VIII, 1952, 128);
Малеча більше в масових номерах виступала — в колективній декламації (Ів., Таємниця, 1959, 37).
2. перен. Манера говорити штучно піднесено; пишномовні слова, промови.
Треба дивитися правді у вічі і гнати від себе фразу і декламацію (Ленін, 27, 1951, 157);
[Монтаньяр:] Сі декламації, мій пане, зайві, трагедія класична вийшла з моди (Л.Укр., II, 1951, 176);
Не можна байдуже спостерігати становище, яке створилося в американській зоні, де під серпанками лицемірної декламації про демократію дозволяється існування розбійницьких гнізд (Рад. Укр., 1. III 1946, 2).
Значення в інших словниках
- декламація — деклама́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- декламація — -ї, ж. 1》 Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів. || Те саме, що декламування. 2》 перен. Манера говорити штучно піднесено; пишномовні слова, промови. Великий тлумачний словник сучасної мови
- декламація — деклама́ція, декламува́ння (лат. declamatio, від declamo – вправляюся в красномовстві) 1. Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів. 2. Малозмістовна, пишномовна промова або стаття. Словник іншомовних слів Мельничука