денце
ДЕ́НЦЕ, я, с.
1. Зменш.-пестл. до дно 2.
Ой, у полі озеречко,Там плавало відеречко. Соснові клепки, а дубове денце, Не цурайся, моє серце (Укр.. лір. пісні, 1958, 312);
Потім бачив себе на коні бравим вершником. На шапці червоне денце і зірка п’ятикутна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 29).
2. бот. Нижня частина цибулин і квіток деяких рослин.
Пошкодження цибулин починається з денця, яке трухлявіє, а лусочки гинуть (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 291);
Самиця [кульбабового довгоносика] відкладає яйця безпосередньо в денце квіткового кошика кок-сагизу, проколюючи його обгортку (Шкідн. поля.., 1949, 86).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- денце — де́нце́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири де́нця́ Орфографічний словник української мови
- денце — -я, ч. 1》 Зменш.-пестл. до дно 2). 2》 бот. Нижня частина цибулин і квіток деяких рослин. Великий тлумачний словник сучасної мови
- денце — див. дно Словник синонімів Вусика
- денце — ви́пити / випива́ти (пи́ти) гірку́ (по́вну) (ча́шу) ((по́вний) ківш (ли́ха)) (до кра́ю (до дна)). Зазнати повною мірою багато горя, страждань, клопоту, неприємностей; настраждатися. Фразеологічний словник української мови
- денце — Де́нце, де́нця, на де́нці; де́нця, де́нець, де́нцям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- денце — (давньорус.) Чільна дошка на фасаді дерев'яної хати або горизонтальна тяга, що відділяє фронтон від кліті зрубу. Прикрашалась розписами чи різьбленням у російській народній архітектурі. Архітектура і монументальне мистецтво
- денце — Денце, -ця с. Донышко. ум. отъ дно. Словник української мови Грінченка