джгут

ДЖГУТ, рідко ЖГУТ, а́, ч.

1. Туго скручений у вигляді канату шматок тканини, пучок соломи і т. ін.; скрутень.

Я йшов поруч з хурою, тримаючись за перев’я зану жгутом, тріснуту голоблю (Мур., Бук. повість, 1959, 58);

*Образно. Густо, немов гадюки, обвили його [будинок] чорні джгути дикого винограду (Шиян, Вибр., 1947, 23);

// у знач. присл. джгуто́м. У вигляді канату.

Грушевський закручував бороду джгутом і щосили сіпав цей скрутень, наче замірявся геть вискубти волосся з підборіддя (Смолич, Мир.., 1958, 98);.

Скрутивши рушник джгутом і обплутавши ним руки, Геннадій відтворив статую Лаокоона з удавом (Вол., Місячне срібло, 1961, 7).

2. Еластична гумова трубка, бинт або інші подібні предмети, якими перев’язують кінцівки для припинення кровотечі.

— Я саме накладала джгут головстаршині, щоб кров’ю не зійшов, і в цей час мене сіконув з автомата фашист (Кучер, Чорноморці, 1956, 259).

3. заст. Картярська гра.

Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів, І в хрещика і в горюдуба, Не раз доходило до чуба, Як загулялися в джгута (Котл., І, 1952, 77);

Під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери.. у трилисника, або в джгута (Мирний, II, 1954, 99).

4. тільки мн., заст. Сплетені мішурні шнури на форменому одягу.

Поміж людьми заблищали цинові гудзики, зарябіли джгути, ..до халабуди мерщій побрався часний пристав [пристав часті] (Мирний, III, 1954, 264).