дикий

ДИ́КИЙ, а, е.

1. Який перебуває у первісному природному стані, живе на волі, не приручений, на відміну від свійського (про тварин).

І звір того не зробить дикий, Що ви, б’ючи поклони, З братами дієте… (Шевч., II, 1953, 93);

В Карпатах і Кримських горах можна зустріти благородних оленів, диких кабанів, козулю,.. видру (Цюпа, Україна.., 1960, 88);

// Який росте без втручання людини, некультивований, на відміну від садового, городнього (про рослини).

Далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні (Н.-Лев., II, 1956, 169);

Почала рости в лісовій гущавині дика кисличка (Ів., Опов., 1949, 172);

// Не оброблений рукою людини, не заселений (про місцевість).

Зайшли ми дуже далеко, аж до печер самих. А місце дике таке, неоселяне! (Вовчок, І, 1955, 230);

На схід від Чернігова — дике поле, печеніги. Зніме князь Оскол свої сторожі по Сейму — от і відкритий печенігам шлях на Київ (Скл., Святослав, 1959, 36);

// Пустельний, глухий.

По обіді блукаю по диких скелях або ловлю з Горьким (з яким я близько зійшовся) рибу (Коцюб., III, 1956, 361).

2. Який перебуває у стадії первісної культури (про людей).

— Той темний, дикий народ, проклятий мною, і тут не давав мені спокою (Коцюб., І, 1955, 259);

Навколо ліс, самотні села і люди дикі, мов шипшина (Тич., І, 1957, 115);

//у знач.ім. ди́кий, кого, ч. (мн. ди́кі, ких). Дикун.

Дарка.. протанцювала щось подібне до танцю диких (Л. Укр., III, 1952, 647).

3. Сором’язливий, відлюдкуватий.

Деякі сміялися з неї [дівчини], що вона така дика, деякі жаліли її (Гр., Без хліба, 1958, 39);

Вже до кінця танців Йон не від-ступавсь від Гашіци.., а дика спочатку дівчина дедалі рахманішала (Коцюб., І, 1955, 235);

// Полохливий, неприборканий (про тварин).

Дикий, норовистий лошак. Він любить скидати ремінь зі шківа, він нестримно мчить уперед, хід його нерівний, рвучкий (Донч., III, 1956, 386).

4. Який важко стримати; нестримний.

В серці бідного молдувана надія боролась з жадобою дикої помсти (Коцюб., І, 1955, 215);

Велет глянув, подивився, диким реготом залився, наче грім загуркотів (Забіла, У.. світ, 1960, 153).

5. Який виходить за межі відомого, звичайного; неймовірний, страшний.

Великий Жовтень, знищивши ті дикі переслідування, яких зазнавали українська мова й література за царського режиму, відкрив широку дорогу.. художній книжці на Україні (Вітч., 5, 1956, 123);

// Який викликає подив; незвичайний, дивний.

— Диким здавалося і не вірилось просто, що так могло бути: журилась [Марія], а через хвилину — сміх (Головко, II, 1957, 101).

◊ Ди́кий ка́мінь — усяка тверда гірська порода, перев. сірого кольору.

Біля.. дверей лежав порослий мохом дикий камінь (Перв., Невигадане життя, 1958, 146);

Ди́ке м’я́со, розм., заст. — хворобливий наріст біля рани, яка довго не загоюється.

[Марусяк:] А як там рана?.. Дике м’ясо Не показалось? (Фр., IX, 1952, 311).