димити

ДИМИ́ТИ і ДИМІ́ТИ, млю́, миш; мн. димля́ть; недок. Виділяти, випускати дим.

Лежать села, як купи гною на панському полі, а над ними димлять сахарні й гу-ральні (Коцюб., II, 1955, 55);

Вдалині, там, де очищали поля від картоплиння, диміло багаття (Томч., Готель.., 1960, 178);

// Погано горіти, виділяючи багато диму.

Димить каганець — мідна гільза з-під міни… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 235);

// перев. чим. Випускати дим при курінні.

Хлопці в новеньких козирках [картузах].. димлять цигарками (Вас., І, 1959, 375);

// перен. Виділяти пару.

Андрій розігнув спину і застромив лопату. Він зігрівся, димів парою, неначе комин (Коцюб., II, 1955, 33);

Між столиками бігали жваві офіціантки, балансуючи великими підносами, на яких диміли тарілки з борщем (Кучер, Трудна любов, 1960, 257);

Шестерня виблискує обточеними боками. Синювата, гаряча, що аж димить, залізна стружка падає Федорові під ноги (Ткач, Арена, 1960, 233).