димитися
ДИМИ́ТИСЯ і ДИМІ́ТИСЯ, ми́ться; мн. димля́ться; недок. Виділяти дим; тліти, виділяючи дим.
До стелі з лампи довгий гніт димивсь (Фр., X, 1954, 196);
Над берегом димилися руїни снарядами запалених домів (Гонч., Вибр., 1959, 372);
// перен. Виділяти пару, давати випари.
В одному [посуді] недопитий холонув чай, а в другому якась бура водиця димилася (Мирний, III, 1954, 209);
Богунці проносились повз .. командира. У коней димилися гарячі ніздрі (Довж., Зач. Десна, 1957, 112);
Земля і дерева димілися ранішнім паром (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 586);
// Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман).
Десь над обрієм, над панськими будинками в лісі кипіли й димились хмари, чорні, як оксамит (Вас., II, 1959, 324).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- димитися — дими́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- димитися — і димітися, -миться; мн. димляться; недок. Виділяти дим; тліти, виділяючи дим. || перен. Виділяти пару, давати випари. || Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман). Великий тлумачний словник сучасної мови
- димитися — ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ (КУРИ́ТИ), КУРІ́ТИСЯ (КУРИ́ТИСЯ), ЧАДИ́ТИ (ЧАДІ́ТИ), ДИМУВА́ТИ розм., КАДИ́ТИ розм.; КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Словник синонімів української мови
- димитися — Дими́тися, -млю́ся, -ми́шся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- димитися — Димитися, -млюся, -мишся гл. Дымиться. Словник української мови Грінченка