диня
ДИ́НЯ, і, ж.
1. Баштанна рослина з великими запашними плодами.
Шкідливих горобців та гав Він [Осел] щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині (Гл., Вибр., 1957, 106);
Приходь подивитись баштан мій чудовий, Де динь огудиння блищить від роси (Нагн., Вибр., 1957, 301).
2. Великий круглий або продовгуватий соковитий плід цієї рослини.
Незначний вміст клітковини і висока цукристість — 5-18% в плодах дині, специфічний приємний запах обумовили їх високі смакові якості (Овоч., 1956, 330);
А дідусь у курені Жовту диню дав мені (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 45);
*У порівн. — Як пожовкла [графиня] та помарніла! Жовта, як стигла спасівська диня (Н.-Лев., IV, 1956, 293).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- диня — ди́ня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- диня — -і, ж. 1》 Баштанна рослина з великими запашними плодами. 2》 Великий круглий або продовгуватий соковитий плід цієї рослини. Великий тлумачний словник сучасної мови
- диня — І, ж. 1. Голова. До цього придурка не відчуваю жалю, йому давно треба було дати в диню (А. Дністровий). 2. мн. Груди. А диньки нічого!:)) Словник сучасного українського сленгу
- диня — (-і) ж. мол.; жарт. Голова. До цього придурка не відчуваю жалю, йому давно треба було дати в диню (А. Дністровий, Місто уповільненої дії). БСРЖ, 175; ПСУМС, 22. Словник жарґонної лексики української мови
- диня — див. лице Словник синонімів Вусика
- диня — Однорічна трав'яниста рослина родини гарбузових, баштанна культура, походить із тропічних районів Африки та Азії; плоди кулястої або довгастої форми з їстівним, соковитим і запашним м'якушем; 3 групи сортів: канталупа, касаба і сітчасті. Універсальний словник-енциклопедія
- диня — Ди́ня, -ні, -нею; ди́ні, динь Правописний словник Голоскевича (1929 р.)