дитинка
ДИТИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до дити́на 1, 2.
Дитинка спить, а доля її росте (Номис, 1864, № 1681);
[Груїчева:] Я ніколи не повірю, щоб Люба була справді такою дитинкою, яку вона з себе удає (Л. Укр., II, 1951, 56);
— Розумну дитинку, Химо, маєте, — заздрили їй молодиці (Кач., II, 1958, 21);
*У порівн. На зеленому горбочку, У вишневому садочку, Притулилася хатинка, Мов маленькая дитинка (Л. Укр., І, 1951, 59).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дитинка — дити́нка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дитинка — -и, ж. Зменш.-пестл. до дитина 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- дитинка — (-и) ж.; мол.; зневажл. Молодший за ранґом, недосвідчений. ПСУМС, 22. Словник жарґонної лексики української мови
- дитинка — див. дитина Словник синонімів Вусика
- дитинка — МАЛЯ́ (маленька дитина; мала тварина), МАЛЕНЯ́ розм., ДИТИНЧА́ розм., ДИТЯ́ТКО пестл., ДИТИНЯ́ пестл., ПЕРВО́ЛІТОК розм., ГОЛОПУ́ЦЬОК (ГОЛОЦЮ́ЦЬОК) фам., ПУ́ЦЬВІРІНОК фам.; МАЛЮ́К розм., ДИТИ́НКА пестл., ЛЯ́ЛЯ розм., ЛЯ́ЛЬКА розм., КАРАПУ́З жарт. Словник синонімів української мови
- дитинка — Дитинка, -ки ж. ум. отъ дитина. Словник української мови Грінченка