дитинча
ДИТИНЧА́, а́ти, с.
1. Зменш.-пестл. до дити́на 1.
[Русалка:] Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата! (Л. Укр., III, 1952, 218);
Так дитинча мале всміхається в колисці, коли над ним пливуть якісь неясні сни (Сос., І, 1957, 290).
2. перен. Маля тварини.
Сарна відчула, що попереду в засідці нишкне людина, і тому зупинилася, сподіваючись, що дитинча зробить те саме, але козеня не звертало на матір ніякісінької уваги (Загреб., Європа 45, 1959, 36).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дитинча — дитинча́ іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
- дитинча — -ати, с. 1》 Зменш.-пестл. до дитина 1). 2》 перен. Маля тварини. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дитинча — див. дитина Словник синонімів Вусика
- дитинча — I. ДІ́ТИ (маленькі дівчатка й хлопчики), МАЛЕ́ЧА, ДІТВОРА́ розм., ДІТЛАХИ́ розм., ДІТЛАШНЯ́ розм., ДИТИНЧА́ТА розм., ДРІБНО́ТА розм., ДРІ́Б'ЯЗОК розм., ДРОБИНА́ розм., МІЛКОТА́ розм., ДІТИ́СЬКА розм., МА́ЛЕЧ діал., БАХУРНЯ́ діал., ДРІБ діал. Словник синонімів української мови
- дитинча — Дитинча́, -ча́ти, -ча́ті, -ча́м; -ча́та, -ча́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дитинча — Дитинча́, -ча́ти с. = дитиня. Грин. II. 314. Словник української мови Грінченка