дитя
ДИТЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до дити́на.
— Щоб часом якого лиха там з ним не скоїлося. Дитя ж воно ще (Кучер, Чорноморці, 1956, 395);
— Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили (Кв.-Осн., II, 1956, 72);
[Річард:] Ні, не здіймається рука на тебе [статую], дитя моєї розпачі і туги (Л. Укр., III, 1952, 122);
О, що за даль ясна, що за цвітінь чудова, Співучий Києве, дитя живих століть! (Рильський, І, 1956, 158);
*У порівн. Марія.. стрепенулась. Пригорнулась, Неначе злякане дитя, до Йосипа свого старого (Шевч., II, 1953, 309).
◊ Дитя́ приро́ди — про людину, близьку до природи, без культурних навиків.
— Ще перед двома роками був, можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім салоні не повстидається (Фр., III, 1950, 226).
Значення в інших словниках
- дитя — дитя́ іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
- дитя — див. ДИТИНА. Словник синонімів Караванського
- дитя — -яти, с. Зменш.-пестл. до дитина. Дитя природи — про людину, близьку до природи, без культурних навичок. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дитя — див. дитина Словник синонімів Вусика
- дитя — дитя́ (дити́на, син) приро́ди. Людина, якої не торкнулися цивілізація, культура, виховання. Ще перед двома роками був (Янош), можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім (жоднім) салоні не повстидається (І. Фразеологічний словник української мови
- дитя — ДИТИ́НА (маленький хлопчик або маленька дівчинка), ДИТЯ́ пестл., ЧОЛОВІ́ЧОК пестл., ДІТВА́К розм., ВИ́ЛУПОК зневажл. Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав, Без свити, без хліба, по тій Україні (Т. Словник синонімів української мови
- дитя — Дитя́, -тя́ти, -тя́ті, -тя́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)