1. Фразеологічний словник української мови

дитя

дитя́ (дити́на, син) приро́ди. Людина, якої не торкнулися цивілізація, культура, виховання. Ще перед двома роками був (Янош), можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім (жоднім) салоні не повстидається (І. Франко); З цими дітьми природи треба було політикувати (В. Винниченко); Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір’ю природою (Г. Хоткевич).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дитя — дитя́ іменник середнього роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дитя — див. ДИТИНА. Словник синонімів Караванського
  3. дитя — -яти, с. Зменш.-пестл. до дитина. Дитя природи — про людину, близьку до природи, без культурних навичок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дитя — див. дитина Словник синонімів Вусика
  5. дитя — ДИТИ́НА (маленький хлопчик або маленька дівчинка), ДИТЯ́ пестл., ЧОЛОВІ́ЧОК пестл., ДІТВА́К розм., ВИ́ЛУПОК зневажл. Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав, Без свити, без хліба, по тій Україні (Т. Словник синонімів української мови
  6. дитя — Дитя́, -тя́ти, -тя́ті, -тя́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дитя — ДИТЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до дити́на. — Щоб часом якого лиха там з ним не скоїлося. Дитя ж воно ще (Кучер, Чорноморці, 1956, 395); — Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили (Кв.-Осн. Словник української мови в 11 томах