дитя

ДИТИ́НА (маленький хлопчик або маленька дівчинка), ДИТЯ́ пестл., ЧОЛОВІ́ЧОК пестл., ДІТВА́К розм., ВИ́ЛУПОК зневажл. Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав, Без свити, без хліба, по тій Україні (Т. Шевченко); Горе тому, хто посміє підняти Руку на першу усмішку дитяти! (М. Рильський); Данило.. підходить до колиски. У споруді, виплетеній із шелюги, спить маленький чоловічок і зрідка плямкає устами (М. Стельмах); Юрба люду біжить живо, Чоловіки і жінки, Старі, слабі й дітваки (І. Франко); Дітвора засміялася. — Ач сміються, вилупки! — сказав Яків (Панас Мирний). — Пор. 1. ді́ти, маля́.

ДИТИ́НА (щодо батьків — син або дочка), ДИТЯ́ пестл., КРОВИ́НКА пестл., ЧА́ДО уроч., жарт., ПЛОТЬ І КРОВ (ПЛОТЬ ВІД ПЛО́ТІ) уроч., ПОРО́ДЖЕННЯ уроч.; ВИ́ШКРЕБОК зневажл. (про останню дитину в сім'ї). — Дитино моя дорога, кровинко моя виплакана (М. Стельмах); У них народилося дитя, гарненька донечка (О. Гончар); І батьки, і їхні чада спокійно відпочивають на дачах (В. Канівець); І вперше він синам сказав: ..Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (М. Бажан); — Вставай, породження богині! Ти спиш, але не сплять боги (М. Зеров); — Ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник).

ПОРО́ДЖЕННЯ (те, що породжене, викликане до життя, спричинене чим-небудь), ПЛІД, ДИТЯ́ розм., ДИТИ́НА розм. рідше, ЧА́ДО книжн., ірон. Яке вже там по смерті воскресіння, Яка там вічність? То усе мана, Усе примарні, злуднії видіння, Породження тривожного сумління (переклад М. Лукаша); І голос чую я настирливо-шорсткий: "Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?" (М. Зеров); Аракчеєвщина — рідне дитя самодержавства (М. Рильський); Зароджується у нас (в Галичині).. і лібералізм, до котрого так голосно признається д. Федір Чорногора в імені цілої "Правди", в імені всіх народовців галицьких. Що ж воно за таке чадо, той лібералізм? (І. Франко).