длубати
ДЛУ́БАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм.
1. Роблячи в чомусь невеликі ямки, заглибини, відколупуючи частинки чого-небудь, руйнувати його поверхню.
Матрос іноді зсовував брови і починав неспокійно длубати ще вогку глину Альошиного житла (Мик., II, 1957, 257);
Орися.. попросила не колупати ножиками столів, не писати на стінах, не псувати підвіконня, не длубати кору на деревах (Юхвід, Оля, 1959, 231).
2. Те саме, що колупа́ти 2.
— Мама тобі не спекли [пиріжків], — відказує йому дівчинка. — Чому? — допитується Андрійко. — Бо ти к’ївий чойт, — длубаючи в носі, протягує найменше (Коцюб., 1, 1955, 441).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- длубати — длу́бати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- длубати — -аю, -аєш, недок., перех. і неперех., розм. 1》 Роблячи в чомусь невеликі ямки, заглибини, відколупуючи частинки чого-небудь, руйнувати його поверхню. 2》 Те саме, що колупати 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- длубати — ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́ рідше) (ударяючи твердим предметом, порушувати цілісність чогось), РОЗДО́ВБУВАТИ, ДЛУ́БАТИ розм., ДОЛУБА́ТИ заст., ДЗЮ́БА́ТИ діал.; ПРОДО́ВБУВАТИ (отвір, дірку); ВИДО́ВБУВАТИ (заглибину, ямку). — Док. Словник синонімів української мови
- длубати — Длубати, -баю, -єш гл. 1) Ковырять. Чого ти все в носі длубаєш? 2) = длубатися 2. Словник української мови Грінченка