добачати

ДОБАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОБА́ЧИТИ, а́чу, а́чиш, док.

1. перех. і неперех. Те саме, що поміча́ти.

То метнеться [ластівка] вгору На зразочок стрілки, То закружить дрібно — Добачай лиш тільки (Граб., І, 1959, 213);

Вода кругами йде. Вже око рибакове Добачило у ній живу, тремтливу тінь (Рильський, II, 1946, 152);

Значить, в його [І. Франка] писанні неупереджені, сторонні люди добачили зерно поетичного дару? (Кол., Терен.., 1959, 45);

// тільки недок. Те саме, що ба́чити 1; сприймати зором.

Не дуже добачали старі очі, бо Хомиха нагнулась над самісіньке полотно (Н.-Лев., І, 1956, 72).

2. перех., у кого, в чому. Те саме, що вбача́ти 2.

Перевагу нашу я добачаю найголовніше в тому, що ми поставили собі завданням перевести наші ідеї в життя (Коцюб., І, 1955, 170);

Я відповідав йому, що не можу добачити такої сердитості у Золя (Фр., IV, 1950, 252).