1. Словник української мови в 11 томах

добродійка

ДОБРО́ДІЙКА, и, ж., заст., розм. Жін. до добро́дій.

Добродійка Анна прижмурила очі, сперла втомлену голову на високе поруччя софи (Коб., II, 1956, 264);

[Кіндрат:] Добродійко! не думав я нікому Хвалитися про те, що маю в серці (Сам., II, 1958, 28);

Роздаючи селянам хінін, Ядзя і не спостерігала, як тим самим увійшла в роль добродійки свого села (Кобр., Вибр., 1954, 105).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. добродійка — добро́дійка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. добродійка — -и, розм. Жін. до добродій. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. добродійка — ПА́НІ невідм. (у формі ввічливого звертання, при називанні), ДОБРО́ДІЙКА, ПА́НІЯ розм., ПА́НЯ розм., МАДА́М заст., ірон.; ПАНІМА́ТКА (ПАНЬМА́ТКА) заст. (при звертанні молодших жінок до старших, чоловіків до жінок). Словник синонімів української мови
  4. добродійка — Добро́дійка, -ки, -ці; -дійки, -дійок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. добродійка — Добродійка, -ки ж. 1) Благодѣтельнница. 2) Сударыня. «Так ти на тім світі була?» — Була, моя добродійко. — «Що ж ти там бачила?» — Усе бачила, добродійко, що діється з грішними душами. ЗОЮР. І. 304. 3) Госпожа. Добродійка N сіми днями виїхала звідси. Словник української мови Грінченка