доводити

ДОВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ДОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. дові́в, довела́, ло́; док.

1. перех. Ведучи, доставляти кого-небудь до певного місця; супроводити.

Улас вертався удвох з Лукиною й доводив її щодня до самої хати (Н.-Лев., III, 1956, 340);

Він таки виконав свою обіцянку й довів мандрівників до свинцевого родовища (Донч., II, 1956, 59).

2. перех. і неперех. Підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доказами; доказувати.

З ним можна сперечатися, йому можна доводити, його можна переконати (Коцюб., І, 1955, 463);

Хто надто багато доводить, той нічого не доводить (Ленін, 11, 1949, 202);

Говорив [Сидорчук] запально і переконливо, немов десь з кафедри доводив свою нову військову концепцію (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 156);

Соціалістична система господарства довела свої переваги (Рад. Укр., 26.III 1950, 1).

3. перех. Роблячи що-небудь, досягати певної межі.

Робітник доводить калібр до останнього ступеня точності (Собко, Любов, 1935, 11);

На Україні виробництво зерна треба довести до 37-38 мільйонів тонн (Ком. Укр., 5, 1966, 11).

4. перех. Змушувати кого-небудь пройнятися певними почуттями, переживаннями і т. ін.

Плутались [діти] у неї під ногами, бились, верещали і доводили її до розпачу (Л. Укр., III, 1952, 706);

— Корись, сину, не доводь батька до гніву (Горд., II, 1959, 208).

5. неперех., діал. Доносити, повідомляти.

— Ви так і звикли про все доводити дідові!.. Цокотухи! (Мирний, IV, 1955, 302).

6. перех., спец. Здійснювати механічну обробку деталей машин, апаратів, приладів і т. ін. для надання їм точних розмірів і чистоти поверхні; притирати.

Різальні грані таких різців обов’язково треба старанно доводити на точилі або на бруску (Різальні інстр.., 1959, 32).

◊ Дово́дити (довести́) до ві́дома див. ві́дома;

Дово́дити (довести́) до гріха́ — бути причиною чиїх-небудь негативних вчинків.

— Мовчи, Марино, не доводь хоч ти до гріха, — невгавав Левко (Кучер, Трудна любов, 1960, 175);

Дово́дити (довести́) до згу́би — губити, занапащати кого-небудь.

Одарка заплакала слізьми та й почала розказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як грозили й били, як до згуби довели… (Вовчок, І, 1955, 43);

Дово́дити (довести́) до кінця́ (до кра́ю, рідко кра́ю) — закінчувати що-небудь.

— Я вірю — коли візьмемось за діло терпляче, уперто і уважно, ми доведемо його до краю (Вас., II, 1959, 227);

Дово́дити (довести́) до пуття́ (до ладу́):

а) (що) робити як слід, як треба що-небудь.

Вона обіцяла побалакати з Явдохою про його діло, але не скоріш, як у неділю, бо тепер.. заходилась коло мазання — треба ж довести його до ладу (Коцюб., І, 1955, 50);

Друга частина [страйкарів] цупко трималась свого: почали, мовляв, так кінчаймо, доводьмо до ладу, а не — курям на сміх! (Головко, II, 1957, 238);

б) (кого) ростити, виховувати, допомагати кому-небудь досягти певного становища в суспільстві.

Задумався він і над долею свойого [свого] годованця і постановив собі не покинути його, але довести до пуття (Фр., II, 1950, 142);

Добрий був з діда різьбяр; своє вміння він потроху передавав улюбленцеві Борису Ганущакові, якого виховав та до пуття довів (Дмит., Наречена, 1959, 204);

Дово́дити (довести́) до ро́зуму (до ума́, до глу́зду) — виховувати, ростити дітей.

— Коли хто вернеться додому, накажіть моїй жінці, нехай не журиться, не плаче, та нехай доводить до розуму дітей (Н.-Лев., II, 1956, 213);

Няньчить її й доглядає [ненька].., обчісує й одягає, До глузду доводить (Г.-Арт., Байки.., 1958,170);

Не дово́дити (не довести́) до добра́ див. добро́.