1. Словник української мови Грінченка

доводити

Доводити, -джу, -диш

сов. в. довести, -веду, -деш, гл.

1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149.

2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. І. 11. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Нe довести. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267.

3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135.

4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. І. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76).

5) довести до згуби. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. І. 72.

6) — до краю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч.

1) — до пуття. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99.

8) доводити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236.

9) довести свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. 11. 80.

10) — сорома. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доводити — Доводити: — командувати, керувати [10] Словник з творів Івана Франка
  2. доводити — (підтверджувати доказовість чогось) доказувати, обґрунтовувати, мотивувати, (до кінця) допроваджувати. Словник синонімів Полюги
  3. доводити — дово́дити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. доводити — (куди) супроводити, допроваджувати; (кому) переконувати кого, д. доказувати; (до кондиції) допрацьовувати, доробляти; (до чого) викликати <�спричиняти> що; (до відома) подавати, ІД. повідомляти, доносити; (деталь) Т. притирати. Словник синонімів Караванського
  5. доводити — -джу, -диш, недок., довести, -еду, -едеш; мин. ч. довів, довела, довело; док. 1》 перех. Ведучи, доставляти кого-небудь до певного місця; супроводити. 2》 перех. і неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. доводити — доводити: ◊ дове́сти до Кульпа́ркова → Кульпарків ◊ доводити до ше́вської па́сії → пасія Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. доводити — див. радити Словник синонімів Вусика
  8. доводити — дово́дити / довести́ до гріха́ кого і без додатка. Бути причиною чиїх-небудь несхвальних вчинків; провокувати кого-небудь на погані вчинки. — Люблю бісове коріння (жінок), хоч воно й до гріха доводить.. Фразеологічний словник української мови
  9. доводити — ВЕСТИ́ (спрямовувати рух кого-небудь, допомагати або примушувати йти куди-небудь), ПРОВА́ДИТИ, ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ, ПРИВО́ДИТИ (зі собою); ВВО́ДИТИ (УВО́ДИТИ), ЗАВО́ДИТИ, ВПРОВА́ДЖУВАТИ (УПРОВА́ДЖУВАТИ), ЗАПРОВА́ДЖУВАТИ (в межі чогось); ВИВО́ДИТИ... Словник синонімів української мови
  10. доводити — Дово́дити, -во́джу, -во́диш, -во́дять; дово́дь, -во́дьте; див. дове́сти́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. доводити — ДОВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ДОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. дові́в, довела́, ло́; док. 1. перех. Ведучи, доставляти кого-небудь до певного місця; супроводити. Улас вертався удвох з Лукиною й доводив її щодня до самої хати (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах