1. Словник української мови в 11 томах

довірений

ДОВІ́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до дові́рити 2.

Дід Живиця вступає у смугу світла від ліхтарів і ревниво перелічує довірений йому безцінний скарб (Вол., Дні.., 1958, 131).

2. у знач. прикм. Наділений чиїм-небудь довір’ям.

Як тільки почало розтавати, Гелка послав довірених людей до Яливочори (Мур., Бук. повість, 1959, 177);

// у знач. ім. дові́рений, ного, ч. Той, хто користується чиїм-небудь довір’ям і діє за його дорученням.

За договором доручення одна сторона (довірений) зобов’язується виконувати за рахунок і від імені другої сторони (довірителя) доручені йому останнім дії (Цив. кодекс УРСР, 1950, 46).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довірений — дові́рений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. довірений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до довірити 2). 2》 у знач. прикм. Наділений чиїм-небудь довір'ям. || у знач. ім. довірений, -ного, ч. Той, хто користується чиїм-небудь довір'ям і діє за його дорученням. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. довірений — Вірчий, уповноважений Словник чужослів Павло Штепа
  4. довірений — ДОВІ́РЕНИЙ (наділений чиїмсь довір'ям), НАБЛИ́ЖЕНИЙ, ПРИБЛИ́ЖЕНИЙ рідше, ПРИБІ́ЧНИЙ заст. Як тільки почало розтавати, Гелка послав довірених людей до Яливочори, щоб домовилися з гуцулами про сплав (І. Словник синонімів української мови
  5. довірений — Дові́рений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)