1. Словник української мови в 11 томах

довірливий

ДОВІ́РЛИВИЙ, а, е. Який легко довіряє або схильний довіряти кому-небудь.

Старий Бондар.. до інших (тільки не до «панів») довірливий і зичливий (Л. Укр., III, 1952, 721);

Робота, як і велике свято, робить людей довірливішими і близькими (Коп., Вибр., 1953, 8);

// Який виражає довір’я (про погляд, посмішку і т. ін.).

Вона дивилася на всіх великими, по-дитячому довірливими очима, що випромінювали м’яке, ласкаве світло (Жур., Вечір.., 1958, 195);

Мар’ян виломлює з кільця шматок пахучої зморшкуватої ковбаси і довірливим рухом подає Плачинді (Стельмах, Хліб.., 1959, 31).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довірливий — дові́рливий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. довірливий — Легковірний, наївний, простакуватий, зелений, небитий, неспокушений, недосвідчений, необачний, необережний, легковажний, некритичний, не скептичний. Словник синонімів Караванського
  3. довірливий — -а, -е. Який легко довіряє або схильний довіряти кому-небудь. || Який виражає довір'я (про погляд, посмішку і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. довірливий — ДОВІ́РЛИВИЙ (який легко довіряє, схильний довіряти), ЛЕГКОВІ́РНИЙ, ІМОВІ́РНИЙ (ЙМОВІ́РНИЙ) заст. Довірливі дівчата стали, не сміють хлопця вивірить — щиро він кохає чи прихитрюється (К. Словник синонімів української мови
  5. довірливий — Дові́рливий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)