довіряти
ДОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОВІ́РИТИ, рю, риш, док.
1. неперех., кому, чому. Вірити кому-, чому-небудь, покладатися на кого-, що-небудь.
Він ..батькові не довіряв (Котл., І, 1952, 112);
Дома, в школі, в піонерах і комсомолі не лише на словах, а всім життям її вчили довіряти своїй людині (Коз., Сальвія, 1956, 354).
2. перех. Виявляти довір’я, доручати, передавати кому-небудь когось, щось.
Він знав, що, довіряючи йому пост начальника райполітвідділу, партія чекала від нього більшовицької боротьби за оздоровлення транспорту (Донч., І, 1956, 379);
Для здоров’я дитини ліпше було найняти здорову селянку за мамку. У селі знайшлися дві покритки, ..але пані боялася довірити їм дитину (Кобр., Вибр., 1954, 86);
Він цілковито погодився з Мандрикою, що серед тих півтисячі солдатів запасного полку хіба що сотня набереться таких, котрим можна без риску довірити зброю (Головко, II, 1957, 548).
3. перех. Ділитися з ким-небудь своїми думками, таємницями і т. ін.
— Не довіряй таємниці другу своєму, бо у друга твого є ще ближчий друг (Логв., Літа.., 1960, 104);
Багато є людей, які не вміють тримати свою радість і своє горе в собі — вони мусять їх негайно довірити іншим (Смолич, Розм. з чит., 1953, 12);
Кому довірити свої молодечі інтимні почуття — цьому навчає лише багатюща життєва школа… (Ле, Право.., 1957, 13).
Значення в інших словниках
- довіряти — довіря́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- довіряти — ДОВІРЯТИ – ДОРУЧАТИ Довіряти, довірити. 1. Вірити комусь, чомусь, покладатися на когось, щось. Жінка зрозуміла, що їй не довіряють, і заплакала (А.Хижняк); Паперові гроші вже вийшли з ужитку. їм не довіряли, ні старим, ні новим (Л.Дмитерко). Літературне слововживання
- довіряти — (кому) вірити, покладатися <�здаватися, сповіряти> на кого, мати віру <�певність> у, бути певним у, о. не боятися <�не остерігатися> кого, не таїтися від; (зброю) доручати, припоручити; (секрет) звірятися <�довірятися> кому. Словник синонімів Караванського
- довіряти — -яю, -яєш, недок., довірити, -рю, -риш, док. 1》 неперех., кому, чому. Вірити кому-, чому-небудь, покладатися на кого-, що-небудь. 2》 перех. Виявляти довір'я, доручати, передавати кому-небудь когось, щось. 3》 перех. Ділитися з ким-небудь своїми думками, таємницями і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- довіряти — див. вірити Словник синонімів Вусика
- довіряти — ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. Словник синонімів української мови
- довіряти — Довіря́ти, -ря́ю, -ря́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- довіряти — Довіря́ти, -ря́ю, -єш сов. в. довірити, -рю, -риш, гл. 1) Довѣрять, довѣрить. К. Псал. 178. І батькові не довіряв. Котл. Ен. 2) Испытывать, испытать. Я довірив попа, який він. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка