доказ

ДО́КАЗ, у, ч.

1. Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження.

Юзі треба було щодня, щогодини доказів приязні від Зоні (Л. Укр., III, 1952, 656);

Демонстрація коло воріт — найкращий доказ того, що не всім подобається мій приїзд (Кач., II, 1958, 47);

[Томко:] Товариш Микитюк своєю втечею з тюрми дав нам доказ відваги та мужності (Ірчан, І, 1958, 188);

// рідко. Донос на кого-небудь.

— І ось на саму кутю, як грім з неба, — прийшли й забрали [поліцаї]. По доказу сільського старости… (Збан., Єдина, 1959, 108).

2. Предмет або обставина, які свідчать про чию-небудь провину.

[Віра:] Що, коли ці папери єдиний доказ його виновності [винності]… і я мушу сама рішати його долю… Жах… (Коч., II, 1956, 223);

Всі докази були проти Явдохи, і ніхто не мав сумніву, що тяжкий злочин — діло її рук (Донч., III, 1956, 12).

∆ Речові́ дока́зи, юр. — пов’язані із злочином предмети, що дають можливість розкрити його.

Унтер заховав її [стрічку] в кишеню, як речовий доказ, який він сьогодні ж подасть приставу з рапортом (Смолич, II, 1958, 121).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me