доконати
ДОКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Довести кого-небудь до важкого фізичного або морального стану; замучити.
А Марина сидить собі, Уже й не говорить І не плаче… отак її Доконав, небогу, Той правитель (Шевч., І, 1951, 249);
До броні! Настала година слушна За рідний край стать в обороні, Бо вже доконала неволя Страшна… (Стар., Поет. тв., 1958, 39);
Є в нього свій метод знеславити і доконати людину, котру взяв під сумнів (Грим., Незакінч. роман, 1962, 211);
// Погубити, знищити кого-небудь.
Щоб вільно жити, працювати, треба фашистів доконати (Укр.. присл.., 1955, 410);
[Андрій:] Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!.. (Кроп., І, 1958, 492);
На денікінську валку налетіла червона кіннота і доконала недобитків (Минко, Моя Минківка, 1962, 141).
2. рідко. Зробити, здійснити що-небудь.
[Кунаш:] Знайте, люди, Що Гостомисл задумав нині рано Велике діло доконать (Фр., IX, 1952, 284);
А чого не може й зрада, лютий розбрат доконає (Л. Укр., І, 1951, 395).
◊ Докона́ти свого́ — домогтися свого, досягнути своєї мети.
Та вже бим [б] рачки ліз, а свого доконав (Номис, 1864, № 3338);
Докона́ти свого́ сло́ва — виконати обіцяне.
— А чому ж ти свого слова не доконала? Казала, що зробиш, та й ні (Сл. Гр.).
Значення в інших словниках
- доконати — докона́ти 1 дієслово доконаного виду замучити; знищити розм. докона́ти 2 дієслово доконаного виду зробити, здійснити що-небудь розм., рідко Орфографічний словник української мови
- доконати — Докона́ти. Виконати, зробити, довершити. На сих двох засіданях виділ доконав слідуюче: вніс просьбу до Консисториї, щоб вона з рускими парохіяльними урядами переписувала ся в рускій мові (Звідомл. Українська літературна мова на Буковині
- доконати — -аю, -аєш, док., перех., розм. 1》 Довести кого-небудь до важкого фізичного або морального стану; замучити. || Погубити, знищити кого-небудь. 2》 рідко. Зробити, здійснити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- доконати — ДОКОНА́ТИ див. доко́нувати. Словник української мови у 20 томах
- доконати — докона́ти здійснити (ср, ст): Доконати вбивство (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- доконати — ЗАМУ́ЧИТИ (катуванням, тортурами довести кого-небудь до смерті, загибелі), ЗАКАТУВА́ТИ, СКАТУВА́ТИ, ЗАМОРДУВА́ТИ, СПЛЮНДРУВА́ТИ рідше, ДОКОНА́ТИ розм.; ЗАМОРИ́ТИ (голодом, роботою). — Недок.: заму́чувати, закато́вувати, замордо́вувати, замо́рювати. Словник синонімів української мови
- доконати — Докона́ти, -на́ю, -на́єш кого, чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- доконати — Доконати, -ваю, -єш гл. 1) Довести до послѣдней крайности, доканать. Я знаю, братці, рознеслась чутка, що вороги Лисенка доконали, закатували голодом в темниці. Сніп. 45. 2) — свого. Добиться, достигнуть какой либо цѣли. Словник української мови Грінченка