1. Словник української мови в 11 томах

доконечний

ДОКОНЕ́ЧНИЙ, а, е. Обов’язковий, неодмінний; неминучий.

Шар Хевісайда пробити не можна [в космосі]. Для цього забагато енергії треба було б.. Досі не було доконечної потреби пробивати той шар (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 104);

Доконечна і цілком ясна вимога, яку ми ставимо до перекладача: розуміння і відчуття первотвору (Рильський, III, 1955, 136);

// Остаточний.

Це рішення заявилося ще там, на командному пункті.., і тільки тепер оформилося, стало ясним, окресленим і доконечним (Собко, Срібний корабель, 1961, 134).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доконечний — доконе́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. доконечний — Конечний, неодмінний, обов'язковий, с. неминучий. Словник синонімів Караванського
  3. доконечний — -а, -е. Обов'язковий, неодмінний; неминучий. || Остаточний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. доконечний — НАСТІ́ЙНИЙ (про потребу, необхідність і т. ін. — дуже потрібний, життєво необхідний), НАГА́ЛЬНИЙ, ДОКОНЕ́ЧНИЙ, КРА́ЙНІЙ, КОНЕ́ЧНИЙ, НАСУ́ЩНИЙ книжн., ПЕКУ́ЧИЙ підсил.; ПИ́ЛЬНИЙ (про прохання, потребу і т. ін.). Словник синонімів української мови
  5. доконечний — Доконе́чний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. доконечний — Доконечний, -а, -е Обязательный, непремѣнный. Словник української мови Грінченка