1. Словник української мови в 11 томах

доручення

ДОРУ́ЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. доруча́ти, доручи́ти.

Безбородько вибрався до лікарні нібито екстрено відвідати одного важкохворого, який з доручення директора знаходився під його особистим наглядом (Вільде, Сестри.., 1958, 50);

// Справа, доручена кому-небудь; завдання.

Наостанку [збори] розподілили доручення. Олексі — шефство над клубом, Федорові — агітатором на фермі (Мушк., Серце.., 1962, 68);

— Після того як ви виконали доручення з листівками, ми віримо вам (Хижняк, Тамара, 1959, 46).

2. Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, що видала цей документ; довіреність.

Турбай попросив рахунок і в лівому кутку вписав доручення на ім’я Лариси (Руд., Остання шабля, 1959, 572);

Він лише попросив, щоб йому виплатити всі гроші, зароблені в колгоспі, за дорученням, яке він дасть Кіндратові Горенку (Кучер, Трудна любов, 1960, 593).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доручення — дору́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. доручення — Припорука, припоручення; (на письмі) довіреність. Словник синонімів Караванського
  3. доручення — [доуручеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
  4. доручення — -я, с. 1》 Дія за знач. доручати, доручити. || Справа, доручена кому-небудь; завдання. 2》 Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, яка видала цей документ; довіреність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. доручення — дору́чення: ◊ організаційні дору́чення → організаційний Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. доручення — ЗАВДА́ННЯ (справа, доручена комусь для виконання), НАРЯ́Д, ЗАГА́ДУВАННЯ, ЗАДА́ЧА розм. рідше, ЗА́ГАД розм. рідко, ЗА́ГАДКА розм. рідко; ДОРУ́ЧЕННЯ (більш конкретне завдання). Словник синонімів української мови
  7. доручення — Дору́чення, -ння; -чення, -чень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. доручення — рос. поручение 1. Двостороння угода про право здійснення майнових операцій, за якою одна сторона — власник майна (поручитель) надає право іншій стороні (повірителю) виконати певні господарські чи фінансові операції від імені доручителя і його коштом. Eкономічна енциклопедія
  9. доручення — Доручення, -ня с. Порученіе. Словник української мови Грінченка