доручення
дору́чення
-я, с.
1》 Дія за знач. доручати, доручити.
|| Справа, доручена кому-небудь; завдання.
2》 Документ, що дає кому-небудь право діяти від імені особи, яка видала цей документ; довіреність.
Інкасове доручення — платіжна вимога, яка складається та подається до банку підприємствами, організаціями, банками у разі, коли вони мають право та підстави для стягнення коштів з платника.
Платіжне доручення — письмове розпорядження банку власника рахунку про перерахування певної суми на рахунок указаного одержувача коштів.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- доручення — дору́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- доручення — Припорука, припоручення; (на письмі) довіреність. Словник синонімів Караванського
- доручення — [доуручеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
- доручення — дору́чення: ◊ організаційні дору́чення → організаційний Лексикон львівський: поважно і на жарт
- доручення — ЗАВДА́ННЯ (справа, доручена комусь для виконання), НАРЯ́Д, ЗАГА́ДУВАННЯ, ЗАДА́ЧА розм. рідше, ЗА́ГАД розм. рідко, ЗА́ГАДКА розм. рідко; ДОРУ́ЧЕННЯ (більш конкретне завдання). Словник синонімів української мови
- доручення — Дору́чення, -ння; -чення, -чень і -ченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- доручення — ДОРУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. доруча́ти, доручи́ти. Безбородько вибрався до лікарні нібито екстрено відвідати одного важкохворого, який з доручення директора знаходився під його особистим наглядом (Вільде, Сестри.. Словник української мови в 11 томах
- доручення — рос. поручение 1. Двостороння угода про право здійснення майнових операцій, за якою одна сторона — власник майна (поручитель) надає право іншій стороні (повірителю) виконати певні господарські чи фінансові операції від імені доручителя і його коштом. Eкономічна енциклопедія
- доручення — Доручення, -ня с. Порученіе. Словник української мови Грінченка