1. Словник української мови в 11 томах

дочка

ДОЧКА́, и, ж,

1. Особа жіночої статі стосовно до своїх батьків.

А в тім селі вдова жила, А у вдови дочка була І син семиліток (Шевч., II, 1953, 49);

В багатьох хатах великим постом шили матері бурлацькі торби своїм синам та дочкам в дорогу (Гончар, Таврія.., 1957, 7).

2. розм. Ласкаве звертання літньої людини до молодої жінки або дівчини.

[Мавка:] Ох, як я довго спала! [Лісовик:] Довго, дочко! (Л. Укр., III, 1952, 196).

3. уроч. Жінка, що тісно, кровно зв’язана з своїм народом, своєю країною.

О Батьківщино!.. Ти для мене всіх рідніш, моє життя, мій квіте!.. Не зрадили тебе твої донецькі діти, і всі сини твої, всі дочки… (Сос., II, 1958, 477).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дочка — дочка́ іменник жіночого роду, істота * Але: дві, три, чотири дочки́ Орфографічний словник української мови
  2. дочка — И, д. ім. -ці. При підметі, вираженому зворотами дочка з матір’ю, дочка з батьком тощо, присудок уживається: а) у формі множини; б) у формі однини. Вона весело розмовляє з батьком, щось йому розказує (І.Нечуй-Левицький). Пор. батько. Літературне слововживання
  3. дочка — Донька, доня, доця; (свого народу) УР. патріотка, героїня; зв. ДОЧКО! дівчино! панно! дочечка, донечка. Словник синонімів Караванського
  4. дочка — [дочка] -чки, д. і м. доуц':і, кл. дочко, мн. дочкие, дочок дв'і дочки Орфоепічний словник української мови
  5. дочка — -и, ж. 1》 Особа жіночої статі стосовно до своїх батьків. 2》 розм. Ласкаве звертання літньої людини до молодої жінки або дівчини. 3》 уроч. Жінка, що тісно, кровно зв'язана зі своїм народом, своєю країною. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. дочка — Дочка, як ластівка: пощебече, пощебече та й полетить. Доньки швидко одружуються і покидають батьківську хату. По дочці і зять милий, по невістці і син чужий. Донька ближча до батьків, тому і зять рідніший, а на сина великий вплив має невістка. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дочка — у сини́ (у до́чки, в ону́ки і т. ін.) годи́тися кому. Бути набагато молодшим від кого-небудь. Юрія, який годився б у сини своєму вчителеві, по сільському звичаю він називав на “ти” (М. Томчаній). Фразеологічний словник української мови
  8. дочка — ДОЧКА́ (особа жіночої статі стосовно своїх батьків; також пестливе звертання старшої особи до молодої жінки, дівчини), ДО́НЬКА розм., ДО́НЯ розм., пестл., ДО́ЦЯ розм., пестл., ДІ́ВКА діал. — Може ще заснеш на моїй постелі, доню?.. Словник синонімів української мови
  9. дочка — Дочка́, дочки́, дочці́, до́чко! до́чки, до́чо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. дочка — Дочка, -ки ж. Дочь. І появив він (Адам) сини і дочки. Св. П. І кн. М. V. 4. Вона князька дочка. МВ. ІІ. 32. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81. ум. доченька, дочечка. Чуб. II. 69. Кв. І. 15. Встань, моя дочечко, встань, моя галочко. Млр. л. сб. 125. Словник української мови Грінченка