1. Словник української мови в 11 томах

дошка

ДО́ШКА, и, ж.

1. Плоский невеликої товщини кусок дерева, випиляний з колоди.

Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… (Мирний, II, 1954, 45);

Македон розпилював дошку, майструючи комусь стола (Шиян, Гроза.., 1957, 171);

*У порівн. Перед нею стояв молодий панич, високий, як очеретина, тонкий, як дошка (Н.-Лев., II, 1956, 57).

2. Шкільний прилад, на якому пишуть крейдою.

Од чорної шафи з книжками до шкільної дошки павук снував павутиння (Коцюб., І, 1955, 310);

Вчителька Галина Борисівна викликала учнів до дошки, і вони розв’язували задачі (Донч., VI, 1957, 124).

3. Пристосування для чого-небудь у вигляді плити, пластини і т. ін.

Удень його зовсім не видно, хіба уночі почуєш, як старий немощною рукою глухо дзвонить у чавунну дошку (Мирний, IV, 1955, 15);

Креслярські дошки мають прямокутну форму (Кресл., 1956, 16).

До́шка поша́ни — дошка з іменами і фотографіями кращих виробничників, ударників і т. ін.

На стіну комбінату шахти підняли дошку пошани, на якій були написані імена кращих відбудовників (Ткач, Плем’я.., 1961, 137);

Меморіа́льна до́шка — дошка, що служить для увічнення пам’яті про яку-небудь особу або подію.

На багатьох будинках Варшави прикріплені меморіальні дошки, на яких вирізьблено імена наших бійців, що загинули під час вуличних боїв за столицю Польщі (З глибин душі, 1959, 149);

Чо́рна до́шка — дошка, на яку заносять імена відсталих або тих, що провинилися;

Ша́хова до́шка — те саме, що шахівни́ця.

Сташка.. кидала оком на високого брюнета, що, глибокодумно підперши голову кулаками, схилився над шаховою дошкою (Вільде, Сестри.., 1958, 378).

◊ Від (од) до́шки до до́шки; перев. із сл. прочитати, виучити і. т. ін. — нічого не пропускаючи, від початку до кінця.

Микола вчився читати з великою охотою, прочитав од дошки до дошки ввесь часловець і псалтир (Н.-Лев., II, 1956, 171);

Він вийняв прокламацію, розгорнув її і прочитав від дошки до дошки (Смолич, II, 1958, 241);

Ста́вити (поста́вити) на одну́ до́шку — прирівнювати когось у певному відношенні до кого-небудь.

Турбая на одну дошку з Вишиваним поставила… А Турбай — то зовсім інша стаття! (Руд., Остання шабля, 1959, 213).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дошка — до́шка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. дошка — д. тертиця, (тонка) шалівка, (широка) плаха, (тесана) тес, (з корою на поверхні) обапіл; (шкільна) г. таблиця; (пам'ятна) плита; (для об'яв) табльо, сов. табло; мн. ДОШКИ, кн. дошки, (тесані) тес. Словник синонімів Караванського
  3. дошка — [дошка] -шкие, д. і м. дос'ц'і, мн. -шки, -шчок дв'і дошкие Орфоепічний словник української мови
  4. дошка — -и, ж. 1》 Плоский невеликої товщини кусок дерева, випиляний з колоди. 2》 Шкільний прилад, на якому пишуть крейдою. 3》 Пристосування для чого-небудь у вигляді плити, пластини і т. ін. Меморіальна дошка — дошка, що служить для увічнення пам'яті про яку-небудь особу чи подію. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дошка — до́шка: ◊ від дошки до дошки від початку до кінця (ст): Ґазету Дзядзьо прочитував від дошки до дошки, а потім те все переповідав Бабці на кухні (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. дошка — Від дошки до дошки, а на середині трошки. Давно книжки оправляли у дошки. Жартом про недбало зроблене діло. Один у дошки, а другий у подушки. Одного чоловіка поховаю, а другого собі найду, щоб з ним жити. Одну у дошки, а другу в подушки. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дошка — И, ж. Акустична гітара. Залабати на дошці. { Словник сучасного українського сленгу
  8. дошка — (-и) ч. 1. муз. Ґітара зі шматка дерева. БСРЖ, 164. // Погана ґітара. ПСУМС, 23. 2. мол.; жарт., зневажл. або презирл. Дуже худа дівчина. БСРЖ, 164. 3. мол. Фриґідна жінка. ПСУМС, 23. Словник жарґонної лексики української мови
  9. дошка — в до́шку, фам. Дуже сильно. Хлопці довго і вперто опрацьовували текст і позаморювались “у дошку” (І. Микитенко). від до́шки до до́шки, перев. зі сл. прочита́ти, чита́ти і под. Нічого не пропускаючи, від початку до кінця; повністю. Фразеологічний словник української мови
  10. дошка — ДО́ШКА (плоский кусок дерева), ТЕ́РТИ́ЦЯ діал.; ДІЛИ́НА діал. (у підлозі чи в огорожі). Неподалік стояла низенька лавочка: хтось закопав у землю дві колоди й зверху прилаштував дошку (Є. Гуцало); На подвір'ю перед домом стояли купи тертиць (І. Словник синонімів української мови
  11. дошка — До́шка, -шки, -шці; дошки́, дощо́к, -шка́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. дошка — 1. Плоский з обох боків, невеликої товщини і значної довжини будівельний матеріал з деревини, який отримують шляхом розпилювання колоди. Архітектура і монументальне мистецтво
  13. дошка — Дошка, -ки ж. 1) Доска. Не тра, мати, не тра, мати, попа турбувати: чтирі дошки, сажень землі, то й буду лежати. Чуб. III. 154. 2) Родъ скамьи въ водѣ возлѣ берега, на которой женщины моютъ бѣлье и пр. Ой на річці та на дощечці, там дівчина та полощеться. Словник української мови Грінченка