драпіжник
ДРАПІ́ЖНИК, ДРЯПІ́ЖНИК, а, ч., розм. Той, хто оббирає, обдирає кого-небудь, займається здирством; здирник, драпіка, дряпіка.
Як почули про ту нову конституцію Медведі, Вовки і всякі інші драпіжники! От варто було побачити, який переполох між ними вчинився (Фр., III, 1950, 229);
Дворянин Сельський був знаний як наклепник, фіскал і драпіжник (Панч, III, 1956, 479);
// Той, хто краде, грабує, вбиває.
[Годвінсон:] Слухай, Сіонська дочко! Ось летять на тебе дряпіжники з обличчям мідяним… Нема тобі рятунку… (Л. Укр., III, 1952, 82);
— Терентій зразу зачинив їх [коні] у стайні, пошептався із отим крадієм чи драпіжником, спровадив його кудись огородами (Стельмах, Хліб.., 1959, 504).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- драпіжник — драпі́жник іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- драпіжник — дряпіжник, -а, ч., розм. Той, хто оббирає, обдирає кого-небудь, займається здирством; здирник, драпіка, дряпіка. || Той, хто краде, грабує, вбиває. Великий тлумачний словник сучасної мови
- драпіжник — драпіжник (драпѢжник) розбійник, бандюга, грабівник, грабіжник Словник застарілих та маловживаних слів
- драпіжник — див. жорстокий Словник синонімів Вусика
- драпіжник — ГРАБІ́ЖНИК (той, хто займається грабежем; також лайливо), ДРАПІ́ЖНИК (ДРЯПІ́ЖНИК) розм., РАБІВНИ́К діал., ТАТЬ заст. Не грабіжників з великого шляху, а дозорців панських стереглися проїжджі (І. Ле); Якийсь не то циган, не то волошин привів коні. Словник синонімів української мови
- драпіжник — Драпіжник, -ка м. 1) см. дряпіжник. 2) У гуцуловъ: ночной церковный сторожъ. Шух. І. 119. Словник української мови Грінченка