дрижаки

ДРИЖАКИ́, і́в, мн., розм. Часте здригання, тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін.

— Чи мало старі люди такого розказують, так що, наслухавшись, цілу ніч дрижаки спати не дадуть (Кв.-Осн., II, 1956, 170);

Йому стало нестерпно холодно до дрижаків, до цокання зубів (Коз., Вибр., 1947, 86);

Не відступив Савка, хоч від Кузьменкової загрози пішли по його спині дрижаки (Тулуб, Людолови, І, 1957. 210).

◊ Ї́сти (лови́ти, хапа́ти, вбива́ти і т. ін.) дрижаки (дрижаків) — тремтіти, трястися від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін.

Пархім ходить та голодний дрижаки їсть.., не маючи у віщо і одягтись… (Кв.-Осн., II, 1956, 472);

— На дорогу не дала [жінка] мені теплої одежі, так і випхнула в одній сорочці, а тепер хапай дрижаки (Н.-Лев., IV, 1956, 12);

Перебрів [Тарас Демидович] усе озеро — води всього по шию. Виліз, одягався, ловлячи дрижаків (Збан., Малин. дзвін, 1958. 34);

Нагна́ти дрижакі́в — налякати, настрахати.

Такий.. тихенький горбатий дідусь на нічній галявині міг би нагнати дрижаків і на хороброго (Донч., VI, 1957, 24);

Напа́ли (взяли́) дрижаки́ кого, на кого — хто-небудь тремтить, трясеться від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін.

Семен загорнувсь у свиту, але його взяли дрижаки (Коцюб., І, 1955, 124);

На неї такі дрижаки напали, що аж зуби дрібно застукотіли (Донч., IV, 1957, 53).