1. Словник української мови в 11 томах

дубчик

ДУ́БЧИК, а, ч., розм.

1. Те саме, що дубе́ць 1.

Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути, Перехрестивсь він та й побрів (Щог., Поезії, 1958, 364);

Ляля підходить до тільки-но посаджених кущів ясмину й виламує дубчика (Вишня, І, 1956, 398).

2. Зменш.-пестл. до дуб 1.

І справді, скілько тут Сокири ні бряжчали. Ні дубчика, ні липки не стяли (Греб., І, 1957, 62).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дубчик — ду́бчик іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. дубчик — -а, ч., розм. 1》 Те саме, що дубець 1). 2》 Зменш.-пестл. до дуб 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дубчик — див. палиця Словник синонімів Вусика
  4. дубчик — РІ́ЗКА (зрізана або поламана тонка, гнучка гілка), ПРУТ, ХМИЗИ́НА, ХВОРОСТИ́НА, ДУБЕ́ЦЬ, ДУ́БЧИК розм., ХЛУДИ́НА розм.; ЛОЗИ́НА, ЛОЗА́ розм. (із стебла лози); ХЛИСТ (для верхової їзди, дресирування звірів тощо). Словник синонімів української мови
  5. дубчик — Ду́бчик, -ка, -кові, на -ку; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дубчик — Дубчик, -ка м. 1) ум. отъ дуб. Ночувала нічку під дубчиком з тобою, козаче, голубчиком. Мил. 91. 2) ум. отъ дубець. ум. дубчичок. Словник української мови Грінченка