дудочка

ДУ́ДОЧКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до ду́дка 1, 2, 4.

Вийшла дівчинка Марійка, Дудочку дістала Та й заграла коломийки — Аж весело стало! (Мур., Широка дорога, 1950, 70);

Іван показав йому свої ходаки, вузькі дудочки полотняних штанів (Чорн., Визвол. земля, 1950, 15).

2. Згорток чого-небудь у вигляді трубки.

Русевич чемно взяв з рук Каргата згорнуті дудочкою аркуші ватмана (Шовк., Інженери, 1956, 308);

Майстри почали хвалитися своєю силою: один зав’язував узлом і розв’язував залізну коцюбу, другий скручував у дудочку срібний німецький талер (Тулуб, Людолови, І, 1957, 174).

3. Український сюжетний танець, що виконується в швидкому темпі.

Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів (Котл., І, 1952, 77);

Широко розповсюджені [на Дніпропетровщині].. побутові танці, зокрема такі, як «Метелиця», «Козачок».. та сюжетні танці — «Швець», «Коваль», «Гончар», «Дудочка» (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 85);

// Мелодія, під яку виконується цей танець.