думати

ДУ́МАТИ, аю, аєш, недок.

1. без додатка. Розмірковувати над чим-небудь; мислити.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше (Укр.. присл.., 1955, 187);

Понад Невою ідучи, Гарненько думав (Шевч., II, 1953, 364);

Пізньої ночі Микула сидів біля вогнища і думав (Скл., Святослав, 1959, 16).

Ду́мати ду́му (ду́ми, ду́мку) — міркувати, розмірковувати над чим-небудь.

Мабуть, у дубах сидить [Катря] та думає думку (Вовчок, І, 1955, 195);

*Образно. Як тихо у полі! Здається, земля думає свою думу перед тим. як піти в ріст (Стельмах, Хліб.., 435 1959, 384);

*У порівн. [Семен Мельниченко:] А он соняшник як височенно вигнався, ще й голову схилив, наче зажурився і думає тяжкі думи — .. (Кроп., І, 1958, 60).

2. про кого — що, за кого — що, розм. об (о) кім — чім. Спрямовувати свої думки на кого-, що-небудь.

— Та то, мамо, ви думаєте за батька, то він вам і сниться, — сказала Любка (Н.-Лев., II, 1956, 246);

Ішов я так хутко, що навіть ні об чім і не думав (Вовчок, VI, 1956, 243);

Про дочку думав Сава Корсун, про Наташу (Скл., Хазяїни, 1948, 120);

// над чим. Вирішувати, розв’язувати що-небудь.

Більше вже місяця думаю над Вашим заходом видати збірник такий, як Ви загадали (Мирний, V, 1955, 412).

Забу́ти ду́мати — перестати пам’ятати про кого, що-небудь, викинути з думки кого-, що-небудь.

На третій день уже й думати забула, чи був у нас дядько, чи не було його (Мирний, І, 1954, 76);

І ду́мати ні́чого — про неможливість здійснення, недосяжність чого-небудь.

В цій [хаті] лежить слабий батько — певно, вмре — а жінка не знає, що робити, чим помогти; за доктора й думати нічого — грошей нема (Коцюб., І, 1955, 436);

Не [до́вго] ду́маючи (ду́мавши) — без роздумів, без вагань; враз, зразу.

Другий, не думаючи довго, сам йде у біду, аби другому було добре (Кв.-Осн., II, 1956, 307);

— Мене, не довго думавши, два чоловіки — хіп під руки! — та в горниці так і помчали (Мирний, III, 1954, 163).

3. з спол. що. Мати певну думку, вважати, допускати.

Як хто кого боїться, То й думає, що на того ввесь світ Так буде, які він, дивиться (Гл., Вибр., 1957, 48);

— Я жадала б пояснень. Інакше я можу думати, що ви просто пожартували зі мною (Смолич, І, 1958, 51);

// на кого, розм. Вважати винним, підозрювати кого-небудь у чомусь.

Всі думали на нього;

// у знач. вставн. сл. Указує, кому належить думка.

А я умостивсь собі на вербі й байдуже мені: нехай, думаю, турецький син мордується! (Вовчок, VI, 1956, 271);

Це ж, думаю, Палажка ходить до моєї криниці по воду (Н.-Лев., II, 1956, 13).

4. з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь.

Одурів я, тяжко стало У вертепах жити. Думав сам себе зарізать, Щоб не нудить світом (Шевч., II, 1953, 66);

[Xведоська:] Це вже котрась з дівчат думає мене сполохати!.. (Кроп., II, 1958, 59).

І не ду́мати — не мати наміру, не збиратися.

Вдома і не думали подавати вечерю (Коцюб., II, 1955, 395).

5. за кого-що, про кого-що. Турбуватися, піклуватися про кого-, що-небудь.

Я за себе майже ніколи не думаю (Стеф., III, 1954, 46);

[Люцій:] Нехай Руфін про себе думає та про дружину, — вони ж і так за всіх нас постраждали (Л. Укр., II, 1951, 469).