дунути
ДУ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр. до ду́ти 1, 2.
Погас огонь, дунув вітер І попіл розвіяв (Шевч., І, 1951, 271);
Дунув [старий] востаннє та й віддав [сопілку] до рук хлопцеві (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 246);
*Образно. Голос її, хоч тихий, дунув на боярина.. холодом (Фр., VI, 1951, 65).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дунути — ду́нути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- дунути — -ну, -неш, док. Однокр. до дути 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- дунути — ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше... Словник синонімів української мови
- дунути — Дунути см. дути. --------------- Дути, -дму, -дмеш, одн. в. дунути, -ну, -неш гл. 1) Дуть, дунуть. Як такий (горішній) вітер дме по снігу або з снігом — ото хуґа. Черном. Дунув вітер по-над ставом. Шевч. 88. 2) Только несов. в. Надувать, пучить. Мовчанка. Словник української мови Грінченка