1. Словник української мови в 11 томах

дяків

ДЯКІ́В, ко́ва, ко́ве. Належний дякові (у 1 знач.).

— Чи не тут живе Валаш? —спитала в сина Кайдашиха, — Ні, мамо! це дякова хата (Н.-Лев., II, 1956, 316);

// Прикм. до дяк 1.

Наука дякова була невелика, вона сягала не дальше псалтиря (Мирний, V, 1955, 309).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дяків — дякі́в прикметник Орфографічний словник української мови
  2. дяків — -кова, -кове. Належний дякові (у 1 знач.). || Прикм. до дяк 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дяків — Дяків, -кова, -ве Принадлежащій дьячку, дьячковскій. Оттак чини, як я чиню: люби дочку аби чию, хоч попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову. н. п. Словник української мови Грінченка