дівувати
ДІВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Бути дівчиною.
Сиротою Отак і загину, Дівуючи в самотині, Де-небудь під тином (Шевч., II, 1953, 124);
— Сиділа я на селі, дівувала та світом нудила (Н.-Лев., IV, 1956, 297);
// Брати участь у дівочих розвагах.
— Мені вже… двадцять третій!..а я й… не дівувала ще… (Тесл., Вибр., 1950, 28);
В добру годину їй би вже теж дівувати, уже сімнадцять кінчалося, але в той час було не до вечорниць та погуленьок (Збан., Сеспель, 1961, 342).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дівувати — дівува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- дівувати — -ую, -уєш, недок. Бути дівчиною. || Брати участь у дівочих розвагах. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дівувати — Дівува́ти, -ву́ю, -ву́єш, -ву́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дівувати — Дівувати, -вую, -єш гл. Дѣвствовать, жить въ дѣвствѣ. Дідова дочка пішла заміж, а бабина і досі дівує та гордує. Рудч. Ск. II. 61. Словник української мови Грінченка