дідько
ДІ́ДЬКО, а, ч.
1. фольк. Те саме, що біс¹.
Їй прийшли на думку чорні рогаті дідьки (Н.-Лев., III, 1956, 160);
— Це вони.. трималися народної приказки.., знаєш, тієї, що, мовляв, чеши дідька зрідка, бо кострубатий (Вільде, Повнол. діти, 1960, 367);
*У порівн. Стане [Параска] в цвинтарі та й заглядає в церкву через поріг — як той дідько боїться ладану та хреста (Н.-Лев., II, 1956, 18).
2. Уживається як лайливе слово.
— Певно, таки віддадуть мене за того вусатого дідька, що має вівці… (Коцюб., II, 1955, 146);
— А най йому дідько оре! Їдьмо з нами козакувати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 346);
Чомусь подовгу стояли на кожній станції. На кожному підйомі притишувався й без того повільний хід [поїзда].. Напутив же його якийсь дідько поїхати цим безплацкартним «максимом»! (Шовк., Інженери, 1956, 156).
◊ Ді́дько зна́є; Сам ді́дько не зна́є — важко сказати, невідомо, не знати.
[Карпо:] Дідько вас, бабів, знає, який у вас язик: як засвербить, то кого ви тільки не опаскудите! (Кроп., II, 1958, 165);
Сам дідько десь не знає, як тобі міняться дівчата (Стельмах, Хліб.., 1959, 58);
Ді́дько йому́ (їй) ра́дий див. ра́дий;
Ді́дька ли́сого — нізащо, ніколи.
[Ромашка:] Ну, щоб я пішов агітувати проти плану, то це вже дідька лисого (Мик., І, 1957, 59);
Ді́дько несе́ (приніс́) кого — іде небажаний, нежданий хтось.
[Xаїм:] Вже либонь дідько несе нашого пана (Кроп., V, 1959, 267);
Хтось стукає в сінешні двері. Кого це дідько приніс?.. (Руд., Остання шабля, 1959, 43);
На яко́го ді́дька? — навіщо?, для чого?
— То виходить, годиться, щоб пропадала марно козацька сила без доброго діла..? То для чого ж ми живемо? На якого дідька ми живемо? (Довж., І, 1958, 230);
Хай (неха́й) йому́ (їм і т. ін.) ді́дько! —те саме, що Хай (неха́й) йому́ (їм і т. ін.) біс ( див. біс¹);
Яко́го ді́дька? —чого?, чому?
— Якого це дідька вони [свині] лізуть під віз? — крикнув Балабуха (Н.-Лев., III, 1956, 27).
Значення в інших словниках
- дідько — дідько: чортъ, домовой [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
- дідько — ді́дько іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дідько — Біс, чорт, сатана, ДИЯВОЛ, нечиста сила, анциболот, пекельник, нечистий <�злий> дух, демон. Словник синонімів Караванського
- дідько — -а, ч. 1》 фольк. Те саме, що біс I. 2》 Уживається як лайливе слово. Дідько знає — важко сказати, невідомо, не знати. Дідька лисого — нізащо, ніколи. На якого дідька? — навіщо?, для чого? Якого дідька? — чого?, чому? Великий тлумачний словник сучасної мови
- дідько — дідько чорт (ср, ст): Ходимо голодні. Як дістанемо цигарок або горілки, ділимося. Нема чого жалувати собі. Хто не п'є й не курить, того вхопить дідько в інший спосіб (Селепко) ◊ ті́шитисі ги дідько цви́ком → тішитися ◊ тішитися як дідько <... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- дідько — Взяв дідько кобилу, хай бере й лоша. По великій шкоді не дбаємо про малу. Дідько — злий дух. Взяв дідько корову, хай бере й мотузок. Значіння, що й попереднє. Де дідько не може, там бабу пішле. Баба більш влізлива, уперта та облесна, осягне ціль. Приповідки або українсько-народня філософія
- дідько — див. чорт Словник синонімів Вусика
- дідько — ді́дька ли́сого, грубо. 1. Уживається для повного заперечення чого-небудь; нізащо, ніколи. — До чого ж вигадливі капосні пани,— міркував (Архип) уголос.— Звісно, маючи таке зручне ліжко, дідька лисого захочеш вставати (С. Фразеологічний словник української мови
- дідько — ЧОРТ (уявна надприродна істота, яка втілює в собі зло), БІС, ЧОРТЯ́КА розм., ГА́СПИД (А́СПИД) розм., ГАСПИДЯ́КА підсил. розм., ДІ́ДЬКО розм., КУЦА́К розм., КУ́ЦИЙ розм., КУЦА́Н розм., КУЦЬ розм., АНТИ́ПКО діал., А́РІДНИК діал., МОЛЬФА́Р (МОЛФА́Р) діал. Словник синонімів української мови
- дідько — Ді́дько, -ка, -кові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дідько — Дідько, -ка с. Чортъ, дьяволъ, домовой. Грин. ІІІ. 385. Дівчинонько, приніс тебе дідько, розсіяв я пшениченьку рідко. Мет. 28. Який би враг примусив мене жартувать із гетьманом, коли б сам куций дідько не засів мені в серці. К. ЧР. 164. Словник української мови Грінченка