діловито

ДІЛОВИ́ТО. Присл. до ділови́тий.

Становий діловито давав останні вказівки, стежив за паропроводом, за робітниками (Ле, Опов. та нариси, 1950, 387);

Спиниться Зінька і стежить, як дятел, вчепившись ніжками за дубову кору, діловито й сильно, наче молотком, б’є своїм дзьобом, вишукуючи для себе якусь живність (Шиян, Баланда, 1957, 125);

*У порівн. — Се негаразд, що я держу вас при собі? — спитала вона якось поважно, наче діловито (Л. Укр., III, 1952, 709).