дієприкметник
ДІЄПРИКМЕ́ТНИК, а, ч. Іменна форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку він виконує або яка на нього спрямована.
Дієприкметник передає ознаку предмета, пов’язану з певним процесом дії (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 329).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дієприкметник — дієприкме́тник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- дієприкметник — [д'ійеиприекметниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іy Орфоепічний словник української мови
- дієприкметник — -а, ч. Іменна форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку він виконує або яка на нього спрямована. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дієприкметник — Форма дієслова, яка в реченні виступає означенням; в укр. мові д. активного та пасивного стану (напр. люблячий, коханий). Універсальний словник-енциклопедія
- дієприкметник — Дієприкме́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)