1. Словник української мови в 11 томах

ельф

ЕЛЬФ, а, ч., Е́ЛЬФА, и, ж. У старогерманській міфології — доброзичливий дух природи, який нібито жив у повітрі, землі, горах і т. ін.

— Ти казала, що в кожній квітці живе маленький ельф або ельфа, що вони щоночі виходять з квіток і грають, танцюють, співають (Л. Укр., III, 1952, 487);

Ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п’ють з похилених квіток (Хотк., II, 1966, 305);

*У порівн. Яка ти була тоді гарна! Мов ельфа, уквітчана росою… (Л. Укр., III, 1952, 682).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ельф — ельф іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. ельф — -а, ч. У старогерманській міфології – доброзичливий дух природи, який нібито жив у повітрі, землі, горах і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ельф — ДУХ (добра або зла безплотна надприродна істота); ДЕ́МОН (перев. злий); ДЖИН (в арабській та іранській міфології); ЕЛЬФ поет. (із старогерманської міфології); ГЕ́НІЙ (перев. покровитель людини в її справах). Словник синонімів української мови
  4. ельф — Ельф, -фа, -фу; -фи, -фів, -фам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)