ефір

ЕФІ́Р, у, ч.

1. У грецькій міфології — найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги.

Наші тілечко з ефіру, Наші крильця з вітерків; Відкіля ми прилетіли — Ми не знаєм од віків (Щог., Поезії, 1958, 310)

2. Далека височінь, безповітряний простір.

3. Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі.

Радист передав в ефір позивні (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 233).

4. хім. Органічна сполука, що утворюється шляхом відщеплення води від спирту або фенолу і становить безбарвну летку рідину з характерним різким запахом; використовується в медицині, парфюмерії, техніці.

Як розчинник, крім води, використовуються часто спирт, ефір, скипидар (Цікава хімія, 1954, 122);

Коли почали переливати хворому кров, я відчув, що більше не витримаю ні запаху ефіру, ні задухи, ..і хутко вийшов до вікна в коридорі (Панч, В дорозі, 1959, 210).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

ефір

Значення в інших словниках