ефір
(діетиловий ефір, етиловий ефір) С2Н5ОС2Н5, органічна сполука, безбарвна летка рідина з дурманними властивостями і характерним запахом; дуже легкозаймистий; з повітрям утворює вибухові суміші; застосовують як розчинник, в медицині — для наркозу.
Джерело:
Універсальний словник-енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ефір — ефі́р 1 іменник чоловічого роду гіпотетичне середовище, яке заповнює Всесвіт ефі́р 2 іменник чоловічого роду хімічна сполука Орфографічний словник української мови
- ефір — див. ЕТЕР. Словник синонімів Караванського
- ефір — [еиф’ір] -ру, м. (на) -р'і Орфоепічний словник української мови
- ефір — -у, ч. 1》 У давньогрецькій міфології – найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. 2》 Далека височінь, безповітряний простір. 3》 Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі. 4》 хім. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ефір — Етер Словник чужослів Павло Штепа
- ефір — ефі́р (грец. αίθήρ) 1. За уявленням давніх греків, сонцесяйний верхній шар повітря, де перебували боги. 2. Гадане середовище, яке нібито заповнювало проміжки між частинками і весь світовий простір. Існуванням Е. прагнули пояснити поширення світла тощо. Словник іншомовних слів Мельничука
- ефір — ЕФІ́Р, у, ч. 1. У грецькій міфології — найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги. Наші тілечко з ефіру, Наші крильця з вітерків; Відкіля ми прилетіли — Ми не знаєм од віків (Щог., Поезії, 1958, 310)... Словник української мови в 11 томах