1. Словник української мови в 11 томах

жінчин

ЖІ́НЧИН, а, е. Належний жінці (у 3 знач.).

Не тямлячи себе, почав він викидати жінчине добро у відчинені до сіней двері (Коцюб., І, 1955, 30);

Якщо не вдасться йому знайти роботи, то він за жінчині гроші зможе стати пайщиком в якому-небудь рентабельному підприємстві (Вільде, Сестри.., 1958, 526);

// Стос. до жінки.

На хутір приїхав жінчин брат Верига з дочкою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жінчин — жі́нчин прикметник Орфографічний словник української мови
  2. жінчин — -а, -е. Належний жінці (у 3 знач.). || Стос. до жінки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. жінчин — Жі́нчин, -на, -не; -чині, -них Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. жінчин — Жінчин, -на, -не Женинъ, принадлежащій женѣ. Він в жінчиних мотнувсь патинках. Котл. Ен. Хома з того часу зарікся коней купувати та жінчине вередування сповняти. Рудч. Ск. II. 177. Словник української мови Грінченка