заблищати

ЗАБЛИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, док.

1. Почати блищати (у 1 знач.).

Море заблищало, і вже виразно було видко під місяцем блискучу воду (Н.-Лев., II, 1956, 227);

Згодом навіть заблищав [пароплав] дрібними лампами (Ірчан, II, 1958, 330);

Настав вечір. В космічній височині заблищали зірки (Досв., Гюлле, 1961, 108);

Заблищали очі в Ольги, скотилася сльоза (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 45);

// безос.

Мені аж в очах заблищало од його рум’янців (Вовчок, VI, 1956, 253).

2. Виділитися своїм блиском, яскравим кольором; з’явитися.

Туман піднімався угору, збирався у хмари, між котрими то там, то там та й заблищить шматочок голубого.. неба (Мирний, IV, 1955, 95);

Мати знов усміхнулася, але в її очах заблищали сльози (Фр., IV, 1950, 342).